П`ятниця, 29.03.2024, 16:57
Вітаю Вас, Гість

Поради психолога батькам

Якщо твої наміри на рік  –  сій жито,

на десятиліття – сади дерево,

на віки – виховуй дітей

                                                                                          (Народна мудрість)

Шановні батьки, діти яких збираються іти у 1-й клас, наступна інформація для вас.

Бесіда психолога з батьками, бабусями і дідусями майбутніх першокласників.

Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у її житті.

Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини:  з’являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов’язки. Зміниться  вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.

Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов’язками.

Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню , школі, шкільним справам.

Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов’язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим  визначається?

Загалом  поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.

Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак  сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.

Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

  1. фізіологічна готовність;
  2. інтелектуальна (пізнавальна) готовність;
  3. емоційно-вольова готовність;
  4. соціальна готовність;
  5. мотиваційна готовність.

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров’я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов’язаних з початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов’язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам’ять, сприймання, уява.

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання.

На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім’я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»).

Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.

Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» — білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.

Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.

А щоб Ваші ігри з малюком Були успішними, дотримуйтесь важливого правила: під час гри забудьте про те, що Ви авторитетні і всезнаючі мама, тато, бабуся чи дідусь, а перенесіться у власне дитинство і станьте, хоч ненадовго, знову дитиною – будьте для малюка рівноправним партнером у грі, який також може сумніватись, сумувати і щиро радіти із своїх результатів.

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.

Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння?

Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи  сформована у малюка емоційно-вольова готовність.

Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей.

Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім’ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра.

І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!»

Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини .

 Порада психолога

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1. Повірте в неповторність вашої дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

4. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

5. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

6. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: „ти поганий”, „ти брехливий”, „ти злий”. Оцінювати потрібно лише вчинок: „Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, давай надалі не буде такого повторюватись”.

7. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатися, що воно відповідає вікові й можливостям дитини, лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

8. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

9. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

10. Відвідуйте разом кінотеатри, організовуйте сімейні відпочинки.

11. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).

 

 

27 дитячих прохань

1. Не розбещуйте мене, цим ви мене псуєте. Я дуже добре знаю, що не обов’язково надавати мені все, що я вимагаю. Я просто випробовую вас.

2. Не бійтеся бути вимогливими до мене. Я надаю перевагу саме такому ставленню. Це дозволяє мені визначатися.

3. Не покладайтеся на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що зважати слід лише на силу. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.

4. Не будьте непослідовними. Це збиває мене з пантелику і змушує вперто прагнути у всіх випадках залишити останнє слово за собою.

5. Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати; це похитне мою віру у вас.

6. Не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, аби роздратувати вас. А то надалі я намагатимуся досягти ще більших „перемог”.

7. Не засмучуйтеся занадто від моїх слів: „Я вас ненавиджу”. Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували за тим, що мені зробили.

8. Не змушуйте мене почуватися меншим, ніж я є насправді. Я відіграюся на вас за це, ставши „плаксою”.

9. Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити сам: я використовуватиму вас, як обслугу.

10. Не дозволяйте моїм „поганим звичкам” притягувати до мене надмірно вашу увагу. Це лише надихне мене на їх засвоєння.

11. Не нарікайте на мене у присутності сторонніх людей. Я зверну більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

12. Не намагайтеся обговорювати мою поведінку в розпал конфлікту. За деякими об’єктивними причинами мій слух притупляється в цю мить, а бажання співпрацювати з вами пропадає.

13. Не намагайтеся читати мені нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись, що я чудово розумію, що таке „добре” і „погано”.

14. Не змушуйте мене відчувати, що мої провини – смертельний гріх. Я маю навчитися робити помилки без відчуття, ніби я ні на що не здатний.

15. Не чіпляйтеся до мене і не бурмочіть на мене. Якщо ви будете це робити, я повинен буду захищатися, прикидаючись глухим.

16. Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив. Я іноді сам не розумію, чому чиню так, а не інакше.

17. Не піддавайте надто великому іспиту мою чесність. Заляканий я легко перетворююсь на брехуна.

18. Не забувайте, що я люблю експериментувати. Саме так я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.

19. Не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок. Я вчусь на власному досвіді.

20. Не звертайте забагато уваги на мої маленькі хвороби. Я можу звикнути отримувати задоволення від поганого самопочуття, якщо це привертає до мене стільки уваги.

21. Не намагайтеся здихатись мене, коли я ставлю відверті запитання. Якщо ви не будете на них давати відповіді, я буду шукати інформацію десь на стороні.

22. Не відповідайте на мої дурні та безглузді запитання. Якщо ви будете це робити, то через деякий час помітите, що я просто хочу, щоб ви постійно мене бавили.

23. Ніколи не натякайте що ви досконалі й безгрішні. Це дає мені відчуття марності спроб зрівнятися з вами.

24. Не хвилюйтеся, що ми з вами проводимо мало часу. Головне те, як ми його проводимо.

25. Нехай мої острахи не викликають у вас надмірного хвилювання, інакше я буду лякатися ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.

26. Не забувайте, що я не можу успішно розвиватися без розуміння й підтримки, але похвала, коли вона чесно заслужена, іноді все ж забувається, а прочуханка, здається, ніколи.

27. Ставтеся до мене так, як ви ставитеся до друзів. Тоді я теж стану вашим другом. Я вчусь, наслідуючи приклади, а не під впливом критики.І, крім того, я вас так сильно люблю, будь ласка, поверніться до мене з любов’ю.

Десять золотих правил виховання 

1. Стимулюйте інтелект дитини. Створюючи необхідне середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дошкільника на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць (якщо життя дитини буде одноманітним, нецікавим і безрадісним).

2. Формуйте у дитини самоповагу. Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним під час прийняття рішень: у виборі друзів, у коханні, профорієнтації…

3. Навчіть дитину спілкуватися. Для цього необхідні щонайменше п’ять таких чинників:

·          щира любов батьків (породжує почуття захищеності);

·          доброзичливість інших дорослих, не лише рідних і близьких (рятує від комплексів);

·          зовнішня привабливість дитини, а особливо – підлітка (одяг, манери);

·          обґрунтована впевненість у собі (кожний у чомусь сильний);

·          хороший запас слів (як інакше спілкуватися?)

4. Стежте за тим, щоб дитина не перетворилася на „телемана”. Соціологи запевняють, що дошкільнята проводять перед екраном телевізора у середньому до 50 годин на тиждень. Медики вважають, що це гальмує розвиток лівої півкулі головного мозку, відповідальної, зокрема, за розвиток мовлення. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читання, корисну домашню роботу.

5. Виховуйте відповідальність і порядність. Слід робити це не лише за принципом „что такое хорошо и что такое плохо”, а, насамперед, на власному прикладі. Не прогайте момент: у підлітковому віці симпатії перемістяться з батьків на однолітків.

6. Привчіть дитину пишатися своєю сім’єю, шанувати її традиції.

7. Живіть у хорошому оточенні. Друзі, яких виберуть ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Тому уважно придивляйтеся до сусідських дітей, цікавтеся репутацією школи, до якої ходять ваші діти. Подбайте про те, щоб розширити коло знайомств дитини.

8. Будьте вимогливими. Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, умінням робити щось краще за інших, як правило, виростають у сім’ях, де до них висували високі вимоги: підтримувати порядок у будинку, організовувати своє дозвілля, добре поводитися. Та не перегніть палицю – не будьте тиранами. І врахуйте: слухняними, акуратними, розумними діти стають не відразу. Потрібні ваші зусилля протягом багатьох років. Будьте ж терплячими.

9. Привчайте дитину до праці. Якоюсь мірою ви можете запрограмувати майбутній життєвий успіх свого чада. Привчіть його без примусу виконувати доручену справу, допоможіть заповнити життя цікавими й потрібними справами. Нехай звикає долати труднощі й переконається, що йому багато чого під силу.

10. Не робіть за дітей те, що вони цілком зможуть зробити самі. І запам’ятайте: якщо у важку хвилину саме ви опинитеся поруч – як друг, а не як бос, дитина, можливо, довірить вам свою „страшну таємницю” і прислухається до вашої поради.

Сім батьківських заповідей 

1. Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.

2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху…

3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, — допоможіть їй стати собою.

4. Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти й втішати.

5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найголовніше, якщо можете, але не робити.

6. Освідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

Почуйте серцем голос Вашої дитини1.    

  • Окрім їжі, дайте мені теплосердечність, безпечний спокій і вашу любов.
  • Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі спокійних змін.
  • Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.
  • Говоріть до мене серцем, очима, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди мені зрозумілі.
  • Нехай тут царює мир – передумова мого розвитку.
  • У вашій хаті відпустіть мені у власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу.
  • Навчіть мене розуміти й відчувати красу і тішитися – радіти з усього, хоч би навіть і з найбільшої дурнички.
  • Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю ще сотні помилок.
  • Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною і учнем.
  • Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також „як” і „чому”.
  • Учиніть усе, щоб я відчула свою значимість і потрібність для вас, своє місце у планах вашої родини та школи.
  • Будьте до мене доброзичливі та лояльні, щоб я навчалася відплачувати іншим людям тим самим.
  • Покажіть, як дотримувати обіцянки, слова.
  • Не думайте про мене лише як про немовля, коли я хочу рости і бути великою.
  • Допоможіть мені потроху перемагати біль і марні забаганки, і тішитися майбутніми радощами.

Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтеся, але не боятися гніву, коли він справедливий і виправданий.

Загальні поради батькам першокласників

  1. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.
  2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.
  3. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, — провини дитини у цьому немає.
  4. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: там вона багато працює, витрачає сили, потребує поповнення енергії. Коли щось не ви­ходить, порадьтеся з учителем, психологом.
  5. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: «Дивись, поводься гарно!», «Щоб не було поганих оцінок!» тощо. У дитини попереду важка праця.
  6. Зустрічайте дитину спокійно, не ставте їй тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).
  7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмов­ляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
  8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на пояс­ненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
  9. Зауваження вчителя вислуховуйте без дитини.

10.Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11.При спілкуванні з дитиною не вживайте вислову: «Якщо ти будеш добре вчитись, то…». Часом умови ставляться важкі — і тоді ви опиняє­теся у незручному становищі.

12.Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спіл­кування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13.У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з ди­тиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14.Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий настрій. Найчастіше це об’єктивні показники втоми, перевантаження.

15. Пам’ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або піс­ню, лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день — і дитина повинна бути готова до нього. А до­помогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.